1Не вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить. 2Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої. 3Каміння тягар, і пісок важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох. 4Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть? 5Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов. 6Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні. 7Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке. 8Як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує. 9Олива й кадило потішують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду. 10Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не приходь в день нещастя свого, ліпший сусіда близький за далекого брата! 11Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто. 12Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються. 13Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужинку заставу візьми. 14Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому. 15Ринва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива однакове: 16хто хоче сховати її той вітра ховає, чи оливу пахучу правиці своєї, що видасть себе. 17Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга. 18Сторож фіґовниці плоди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований. 19Як лице до лиця у воді, так серце людини до серця людини. 20Шеол й Аваддон не наситяться, не наситяться й очі людини. 21Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її. 22Хоч нерозумного будеш товкти товкачем поміж зернами в ступі, не відійде від нього глупота його! 23Добре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на череди, 24бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? 25Появилася зелень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, 26будуть вівці тобі на вбрання, і козли ціна поля, 27і молока твоїх кіз буде досить на їжу тобі, на їду твого дому, і на життя для служниць твоїх.