1Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, 2Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... 3Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... 4Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, 5обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, 6у темноті мене посадив, мов померлих давно... 7Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... 8І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... 9Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... 10Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! 11Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! 12Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, 13пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... 14Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... 15Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... 16І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, 17і душа моя спокій згубила, забув я добро... 18І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... 19Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, 20душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... 21Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: 22Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, 23нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! 24Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! 25Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! 26Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. 27Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, 28нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; 29хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; 30хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується... 31Бо Господь не навіки ж покине! 32Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, 33бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів. 34Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі, 35щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути, 36щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь! 37Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав? 38Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре? 39Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій. 40Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа! 41підіймімо своє серце та руки до Бога на небі! 42Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам, 43закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував, 44закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла... 45Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами, 46наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота, 47страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль... 48Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду... 49Виливається око моє безупинно, нема бо перерви, 50аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес, 51моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста... 52Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно, 53життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене... 54Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!... 55Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями, 56Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого! 57Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся! 58За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. 59Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд! 60Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене, 61Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене, 62мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день... 63Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня! 64Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! 65Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них! 66Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!