1А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... 2Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! 3Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! 4рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... 5Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, 6так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, 7ревіли вони між кущами, збирались під терням, 8сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! 9А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... 10Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, 11бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... 12По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... 13Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, 14немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... 15Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... 16А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! 17Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... 18З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. 19Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. 20Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... 21Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... 22На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! 23Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... 24Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? 25Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? 26Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... 27Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, 28ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... 29Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, 30моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... 31І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...