1І Йов далі вів мову свою та й казав: 2Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній, 3і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх, 4неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани! 5Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе, 6за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх, 7нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник! 8Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його? 9Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя? 10Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу? 11Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю, 12таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете? 13Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього: 14Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом! 15Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть... 16Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини, 17то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить... 18Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня, 19він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його... 20Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його, 21східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця... 22Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! 23Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...