1А Йов відповів та й сказав: 2Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви! 3Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш? 4І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас, 5устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду! 6Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене? 7Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив, 8і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє! 9Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене... 10Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене: 11Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене... 12Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю: 13Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю... 14Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач... 15Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову... 16Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь, 17хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя! 18Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого, 19бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті... 20Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить, 21і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його, 22бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...