1Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу. 2Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч. 3Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний. 4Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин. 5Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря: 6на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині! 7Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби... 8Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить. 9Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними. 10Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому! 11Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний. 12Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його: 13початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство. 14Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому? 15Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста. 16Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять! 17Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці! 18Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах. 19Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати. 20Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...